Новини

МЕТА ЗАХОДУ

Познайомити учнів з історією створення пісень воєнних та післявоєнних років; виховувати повагу до подвигу народу під час Великої Вітчизняної війни, пам'ять про його героїчне минуле через пісню.

АКТУАЛЬНІСТЬ РОБОТИ

Ми вибрали цю тему з нагоди святкування 65-ї річниці перемого у Великій вітчизняній війні. Пісні воєнних років завжди слухаєш з невимовним почуттям гордості, любові і той же час болю, душевного щему. Їх не можна слухати спокійно, вони не можуть залишити байдужою жодну людину. Ці пісні потрібні кожному з нас, це наша історія. І, як сказав Ілля Еренбург, «ми не хотіли війни». Не зважаючи на всі труднощі, довгоочікуваний День Перемоги настав. І сьогодні це священна дата для нашого народу.
Ми хочемо познайомити учнів з тими легендарними піснями, які допомагали вижити, пробуджували гордість та надію. Останнім часом з’явилися нові воєнні пісні молодих поетів та композиторів, які знають про війну лише з книг та кінофільмів. Але й вони, наслідуючи старше покоління, продовжують оспівувати мужність та героїзм радянського народу в часи ВВВ. Тема війни – це вічна тема і не залежить ні від чого.

ОФОРМЛЕННЯ КАБІНЕТУ

На дошці записана тема виховного заходу, а також назви пісень, про які йтиме мова і які слухатимемо. Також на дошці розміщені портрети авторів та виконавців пісень. На столі – виставка книг, присвячених подвигу під час війни.

ОБЛАДНАННЯ

Мультимедійний пристрій; записи пісень воєнних років.

РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ПРОВЕДЕННЯ ЗАХОДУ

До проведення цього заходу, крім ведучих, можна залучити й учнів. Але це повинні бути такі діти, що мають не тільки добре поставлений голос й вміють триматися перед аудиторією, а й які можуть емоційно розповідати, передавати настрій через слово.
Історії створення деяких пісень досить великі. Тому їх можна скоротити, вибравши те, що, на думку ведучого, є найцікавішим або найсуттєвішим.

ХІД ЗАХОДУ

Звучить звернення Левітана про початок війни. Відразу після цього – перша строфа пісні «Священна війна».
В е д у ч а 1. Велика Вітчизняна війна. Це трагедія мільйонів простих людей. Це пам'ять багатьох поколінь радянських людей. Це і наша з вами пам'ять про героїчний подвиг наших дідів-прадідів, які не замислюючись віддавали свої життя за мирне небо над головою своїх дітей та онуків, всіх наступних поколінь. І сьогодні, як і 65 років тому, 9 Травня – це священна дата для нашого народу.
Сьогодні ми хочемо розказати вам про легендарні пісні, які допомагали, вижити, народжували гордість та надію.
Музика під час війни була просто необхідна кожній людині. Багато хто може подумати, що в такий складний час для країни було не до пісень. Але було, та ще й як! Адже скільки пісень написано під час війни! Багато воєнних пісень було створено після війни! Величезна кількість! Але із усього списку можна виділити найголовніші, найулюбленіші, які найбільше запам’яталися.

В е д у ч и й 2 . Історія створення пісні «Эх, дороги»
Пісня ця – як сповідь про вистраждане й пережите, роздуми про те, через що довелося пройти й що винести в минулій війні нашому народу.
Написана була ця пісня незадовго після закінчення Великої вітчизняної війни для театралізованої програми «Весна переможна», яку задумав та створив режисер Сергій Юткевич. Усі пісні в ній, за задумом постановника, повинні були зв’язуватися певною сюжетною канвою. І тому їхні теми і навіть характер були заздалегідь намічені та обговорені. Майбутнім авторам «Доріг» - композитору А.Г.Новікову та поету Л.І.Ошаніну було видано довгий їх список, віддрукований на машинці, й вони взялися за роботу.
«Тоді здавалося, що все, що можна написати про війну, вже написано, – згадує про час створення пісні Л.Ошанін. – І ми з Новиковим, зокрема, написали немало воєнних пісень. Може, тому й захопила нас тема, яка була сформульована стисло: «Під стукіт коліс», а в дужках стояло – «Солдати їдуть на фронт». Такої пісні ще не було… Нас хвилювала тема очікування бою, відчуття його, готовності до нього. Пісня повинна була стати роздумами про те, що очікує, про те, що вже сталося, про гіркоту втрат і про віру в перемогу. Така пісня, гадалось нам, може бути написана тільки в 1945 році з позицій знання всього, що відбулося на війні».
Хоча автори «Доріг» у роки Великої Вітчизняної війни безпосередньої участі в бойових діях не брали, бути на фронті їм довелось не один раз.
«Дороги» народились, – продовжує поет свою розповідь, – коли під Жиздрою ми лежали в полі, захоплені бомбуванням, і русявий лейтенант, що впав поряд, вже не піднявся. «Дороги» народились, коли в землянці на висоті над Західною Лицею ми показували з Марком Фрадкіним пісню «В белых просторах», а її обірвала міна, що вибухнула під вікном. «Дороги» народились, коли за десять днів була вибита половина особового складу протитанкової бригади, а вона кожної ночі міняла позицію, щоб зустріти танкову лаву ворога …»
А композитор А.Новіков згадував: «Нас з Ошаніним стали запрошувати в школи. Я сідав за рояль, ми з поетом співали «Дороги», і з нами разом співали цю солдатську пісню дітлахи. Потім ми виходили зі школи, і я питав у Ошаніна: «Що ж відбулося, чому діти, школярі співають цю пісню, вона ж солдатська?». І тут ми зрозуміли, що діти своїм сердечком дуже сильно, глибоко відчувають ці воєнні дорослі дороги. У пісні цій для них і «похоронка» на батька, і бомбосховище, і недитячі воєнні страхи. І співали хлопчаки й дівчата її незвично, «із сльозою». Не завжди знаєш, як «спрацює» твоя пісня».
«Эх, дороги» далеким відлунням незабутніх, суворих і важких воєнних років відгукується в серці та пам’яті тих, хто співає або чує її знайомий до болю наспів. Бо дійсно: «Нам дороги эти позабыть нельзя…».
Звучить пісня «Эх, дороги».

Эх, дороги, пыль да туман,
Холода, тревоги да степной бурьян.
Знать не можешь доли своей -
Может, крылья сложишь посреди степей.

Вьется пыль под сапогами, степями, полями,
А кругом бушует пламя да пули свистят.

Эх, дороги, пыль да туман,
Холода, тревоги да степной бурьян.
Выстрел грянет, ворон кружит.
Твой дружок в бурьяне не живой лежит.

А дорога дольше мчится, пылится, клубится,
А кругом земля дымится - чужая земля.

Эх, дороги, пыль да туман,
Холода, тревоги да степной бурьян.
Край сосновый, солнце встает.
У крыльца родного мать сыночка ждет.

И бескрайними путями, степями, полями,
Все глядят во след за нами родные глаза.

Эх, дороги, пыль да туман,
Холода, тревоги да степной бурьян.
Снег ли, ветер. Вспомним, друзья,
Нам дороги эти позабыть нельзя.

В е д у ч а 1. Велика Вітчизняна війна викликала до життя нові пісні, які потрібні були солдатам перших ешелонів, що відправлялися на фронт, першим призовникам та добровольцям, ополченцям на призивних пунктах. І такі нові пісні, похідні, стройові, ліричні, створювалися нашими композиторами й поетами, публікувалися в газетах, виходили окремими листівками, виконувалися на радіо, звучали з екрана у воєнних кіно збірниках: пісні – лозунги, пісні – заклики, що виражали почуття всенародного гніву, ярості, прагнення до боротьби, до відсічі ворогу.
Із старими ж піснями відбулася дивна й неочікувана метаморфоза: мирні, довоєнні, вони стали першими воєнними, набули ніби другого, раніше не існуючого змісту, що став головним. Розповідаючи про кохання і коханих, про розлуку та зустрічі, про рідний дім та природу, вони зазвучали як спогади, як нагадування про ті мирні дні, те мирне життя, за повернення якого йшла війна, заради якого солдати воювали і жертвували власним життям. Заново народившись, пісні ці допомагали воювати. Вони стали символом і своєрідною запорукою того, що мирний час вернеться, що його потрібно повернути, вигнавши загарбників з рідної землі. Згадуючи про цей час, поет О.Сурков писав: «Уже з перших днів війни стало чутно, що поряд з гартованими рядками «Идет война народная, священная война» в солдатському серці тепліють тихі ліричні слова пісеньки «Синенький скромный платочек».
Історія створення пісні «Синий платочек»
Воістину незвичайна історія цієї дивовижної воєнної пісні. У 1940 році в Московському саду «Ермітаж» виступав польський оркестр «Блакитний джаз» під керівництвом Генріха Гольда. Тоді композитор Єжи Петерсбурський виконав свою нову мелодію. Після концерту до Петерсбурського підійшов поет і драматург Яків Галицький, який висловив своє захоплення творчістю оркестру і запропонував написати слова до тієї нової красивої мелодії. Польському композитору думка поета сподобалася, і незабаром з’явився вірш «Синий платочек». Уперше пісню «Синий платочек» виконав соліст «Блакитного джазу» Станіслав Ландау, після чого вона стала постійною в репертуарі оркестру. Але до війни ця пісні не отримала широкої популярності.
Прийшла війна, і в тексті пісні відбулися деякі зміни. Звичний для нас «Синий платочек» з’явився в 1942 році, коли Клавдія Шульженко звернулася до газети «В решающий бой!» з проханням змінити слова пісні на більш патріотичні. Тоді поет і вставив у текст пісні знамениті слова про кулеметника.
Звучить пісня «Синий платочек».
Синенький, скромный платочек
Падал с опущенных плеч.
Ты говорила, что не забудешь
Ласковых, радостных встреч.
Порой ночной
Мы распрощались с тобой…
Нет больше ночек!
Где ты, платочек,
Милый, желанный, родной?
Помню, как в памятный вечер
Падал платочек твой с плеч,
Как провожала и обещала
Синий платочек сберечь.
И пусть со мной
Нет сегодня любимой, родной,
Знаю, с любовью ты к изголовью
Прячешь платок голубой.
Письма твои получая,
Слышу я голос живой.
И между строчек синий платочек
Снова встает предо мной.
И часто в бой
Провожает меня облик твой,
Чувствую, рядом с любящим взглядом
Ты постоянно со мной.
Сколько заветных платочков
Носим в шинелях с собой!
Нежные речи,
Девичьи плечи
Помним в страде боевой.
За них, родных,
Желанных, любимых таких.
Строчит пулеметчик за синий платочек,
Что был на плечах дорогих!
В е д у ч и й 2. Історія створення пісні «В землянці»
Пісні «В землянці», за справедливим твердженням її автора, поета Олексія Олександровича Суркова, судилося стати першою ліричною піснею із створених під час Великої Вітчизняної війни, «беззастережно прийнятою і серцем воюючого солдата, і серцем тих, хто чекав його з війни». Проникливий, щирий, тужливий голос поета поєднався у той важкий, суворий час з голосами всіх розлучених війною.
«Виник вірш, з якого народилася ця пісні, випадково, – згадував Сурков. – Він не збирався бути піснею. І навіть не претендував стати друкованим віршем. Це були шістнадцять «домашніх» рядків із листа дружині, Софії Антонівні. Лист був написаний у кінці листопада, після одного дуже важкого для мене фронтового дня під Істрою, коли нам довелося вночі після важкого бою пробиватися з оточення із штабом одного із гвардійських полків..»
Допитливі дослідники творчості поета точно називають день, коли проходив той пам’ятний бій на підступах до Москви, – 27 листопада 1941 року, і ту частину, в якій опинився і прийняв бій кореспондент газети «Червоноармійська правда» Західного фронту, батальйонний комісар Олексій Сурков, – 258-й полк 9-ї гвардійської стрілової дивізії. Це його оборонні позиції були раптово атаковані 10-ю танковою дивізією гітлерівців. Бій був важким. Треба було вириватися з оточення. Всім штабним працівникам довелося взятися за зброю і гранати. Став бійцем і поет. Сміливий, рішучий, він рвався до самого пекла бою. Старий хоробрий солдат витримав бойове випробування з честю, разом із штабом полку вирвався з оточення і потрапив … на мінне поле. Це було дійсно «до смерти четыре шага», навіть менше…
Після всіх негараздів, замерзлий, зморений, в шинелі, побитій осколками, Сурков всю ніч просидів над своїм записником у землянці, біля солдатської залізної пічки. Може, тоді й народилася знаменита його «Землянка», пісня, яка ввійшла до народної пам’яті як невід’ємний супутник Великої Вітчизняної війни.
Звучить пісня «В землянці»

Бьется в тесной печурке огонь,
На поленьях смола, как слеза,
И поет мне в землянке гармонь
Про улыбку твою и глаза.
Про тебя мне шептали кусты
В белоснежных полях под Москвой.
Я хочу, чтобы слышала ты,
Как тоскует мой голос живой.
Ты сейчас далеко-далеко.
Между нами снега и снега.
До тебя мне дойти нелегко,
А до смерти — четыре шага.
Пой, гармоника, вьюге назло,
Заплутавшее счастье зови.
Мне в холодной землянке тепло
От моей негасимой любви.
В е д у ч а 1. Історія створення пісні «Темна ніч»
Історія створення всенародно улюбленої пісні дуже цікава. У 1943 році, під час роботи над знаменитим кінофільмом «Два бійця» режисеру Леоніду Лукову не вдавалося зняти епізод написання солдатом листа. Засмученому через велику кількість невдалих спроб режисеру раптово прийшла думка, що прикрасою сцени могла б бути пісня, що передає почуття бійця в момент написання листа рідним. Не втрачаючи й хвилини, Леонід Луков поспішив до композитора Микити Богословського. Підтримавши ідею Лукова, Микита Володимирович уже через 40 хвилин запропонував другу мелодію. Після цього обидва приїхали до поета Володимира Агатова, який, у свою чергу, за дві-три години написав легендарного вірша. Так, на музику Микити Богословського й слова Володимира Агатова, дякуючи ідеї Леоніда Лукова, була створена улюблена й досі пісня «Темна ніч». Проспівана виконавцем ролі головного героя Марком Бернсом, «Темна ніч» назавжди залишилася в пам’яті радянського народу. До речі, після запису пісні сцена написання листа в землянці була вдало знята з першого дубля. Але й на цьому історія створення пісні не завершується. Перша матриця платівки постраждала від… сліз робітниці заводу, яка не змогла стримати почуттів під час прослуховування пісні у виконанні Івана Козловського. Так що у світ «Темна ніч» вийшла тільки із другої матриці.
Звучить пісня «Темна ніч»

Темная ночь, только пули летят по степи,
Только ветер гудит в проводах,
тускло звезды мерцают.
В темную ночь ты, любимая, знаю, не спишь,
И у детской кроватки тайком
ты слезу утираешь.

Как я люблю глубину твоих ласковых глаз,
Как я хочу к ним прижаться сейчас губами.
Темная ночь разделяет, любимая нас,
И тревожная черная степь пролегла между нами.

Верю в тебя, дорогую подругу мою.
Эта вера от пули меня темной ночью хранила.
Радостно мне, я спокоен в смертельном бою -
Знаю, встретишь с любовью меня,
что б со мной не случилось.

Смерть не страшна,
с ней не раз мы встречались в степи,
Вот и теперь надо мною она кружится.
Ты меня ждешь, и у детской кроватки не спишь,
И поэтому знаю, со мной ничего не случится.

В е д у ч и й 2. Історія створення пісні «Смуглянка»
Пісня була частиною сюїти, написаної композитором А.Новіковим і поетом Яковом Шведовим у 1940 році на замовлення ансамблю Київського Особливого воєнного округу. У ній оспівувалася дівчина-партизанка часів громадянської війни. А вся сюїта присвячувалася Григорію Івановичу Котовському. Однак пісня у довоєнні роки не виконувалася. Клавір її був втрачений. У авторів залишилися лише чернетки. Композитор згадав про цю пісню чотири роки потому, коли йому подзвонив О.В.Александров, художній керівник Червонознаменного ансамблю, і попросив показати пісні для нової програми цього уславленого художнього колективу. У числі інших Новиков показав і «Смуглянку», яку захопив про всяк випадок. Але саме вона й сподобалася Александрову, який тут же почав її вивчати з хором та солістами.
Звучить пісня «Смуглянка»

В е д у ч а 1. Історія створення пісні «Катюша»
У 1938 році в Москві був створений Державний джаз-оркестр Союзу РСР під керівництвом М.Блантера та В.Кнушевицького, і у лютому 1939 року відбулася прем’єра підготовленої ними програми. Серед нових пісень, вперше виконаних у цій програмі, була «Катюша». Після цього концерту її співали у містах і селах, на демонстраціях і народних гуляннях, а то й просто в сімейному колі, за святковим столом. Ледве з’явившись, пісня ця стала знаменитою, рідною й близькою мільйонам людей.
Як же народилася «Катюша»? Спочатку були вірші – всього декілька рядків. Написав їх М.В.Ісаковський, автор відомих і популярних на той час пісень: «Прощание», «Вдоль деревни», «И кто его знает», «Любушка», «Зелеными просторами» та інших. «Я не знав, – говорив потім поет, – що ж далі робити з Катюшею, яку я змусив вийти на «высокий берег на крутой» і заспівати пісню. Тому вірші довелося відкласти…» Невідомо, як довго очікували б вони свого часу, якби Ісаковський не зустрів композитора М.І.Блантера. «Я почав одну пісню», – сказав мені Михайло Васильович і показав чотиривірш, – згадує Блантер. –Це було дивовижно. Я попросив поета залишити зачин його пісні. Тепер я буквально не знаходив собі місця. «Катюша» повністю полонила мою уяву. Вслухаючись у слова Ісаковського, я помітив, що у вірша дуже дзвінка інтонація. Зокрема, ось що: берег, на берег! Чудернацька гра наголосів! Як-таки у веселій народній приспівці. Не виключено, що ця деталь і вирішила рухливий жанр «Катюші».
Але над музичним рішенням пісні довелося попрацювати немало. Нарешті народилася саме та мелодія, яку ми всі сьогодні знаємо й любимо. Але пісні поки що не було. Адже вірш залишився незакінченим. І тоді поет і композитор стали разом шукати, якій же бути пісні. Напрям пошуку й побудова її сюжету підказані були самим життям, напруженою ситуацією передгрозових довоєнних років. «Ми нібито вже відчували війну, хоча й не знали точно, коли й звідки вона може прийти, – говорив Ісаковський. – Втім, ми не тільки відчували, що війна буде, але певним чином уже переживали її: адже в 1938 році ще палала війна в Іспанії; у тому ж році Червона Армія змушена була вести й вела важкі бої з японськими самураями біля озера Хасан; не дуже спокійно було й на західних наших кордонах. З цієї причини тема Вітчизни, тема захисту її від зазіхань ворога була темою найважливішою, найголовнішою, і я, звичайно, ніяк не міг пройти повз неї навіть у ліричній пісні».
Так у радянську лірику ввійшла нова тема – тема кохання дівчини й воїна, захисника вітчизни. У чому новизна й актуальність втілення цієї теми поетом і композитором, принадність і неочікуваність її рішення? Не тільки в сюжеті, але й в самому настрої. У всі часи створювались пісні, що розповідали про кохання, про розлуку. Матері, дружини, наречені проводжали синів, чоловіків, коханих на священний захист Батьківщини, на воєнну службу, а потім чекали з надією їх повернення, співали про це пісні. І завжди це були сумні пісні, сповнені туги й печалі. Образ тужливої жінки, що чекає воїна з поля бою і служби солдатської, викликав співчуття, співучасть.
І раптом з’явилася «Катюша». У пісні цій ніякої туги немає й на здогад. Навпаки, її слова та музика виражають світлі почуття впевненості, бадьорості й надії. Героїня пісні пишається тим, що її коханий – «боец на дальнем пограничье». Усе це дуже відрізняло пісню про просту та чарівну дівчину з ніжним ім’ям Катюша від усіх її попередниць. Саме за це її полюбили й безвідмовно прийняли всюди та всі. В устах мільйонів людей «Катюша» залунала як пісня не про сум від розлуки, а про обов’язок бійця, про вірність дівчини в коханні, про великі патріотичні почуття радянських людей. Народилася не просто лірична пісня про кохання дівчини та воїна, а про таке кохання, яке народжує гордість та бадьорість, зміцнює віру в нього, допомагає захиснику Вітчизни виконувати свій обов’язок. Ось чому вона була сприйнята народом як глибоко сучасна, з важливою громадською, патріотичною ідеєю.
По-новому залунала «Катюша» у роки Великої Вітчизняної війни. У народі з’явилися десятки нових варіантів цієї пісні, «відповіді» на неї. Ким тільки не була в них героїня пісні: і бійцем з автоматом у руках, і вірною подругою солдата, що чекає його повернення з перемогою, і фронтовою медсестрою. Співали під час війни й про Катюшу-партизанку, «проходившей по лесам и селам партизанской узкою тропой с той же самой песенкой веселой, что когда-то пела над рекой».
Але не тільки в піснях жила у той важкий час Катюша. Її ім’ям народ ласкаво «охрестив» нову грізну зброю, що наводила жах на ворога, – реактивні гвардійські міномети. І про ці «катюші» незабаром були складені пісні:
Шли бои на море и на суше,
Грохотали выстрелы кругом –
Распевала песенки «катюша»
Под Калугой, Тулой и Орлом.
Пісня стала дуже популярною і за кордоном. В Італії вона відома у двох варіантах: «Катарина» та «Дме вітер». Остання є партизанським гімном італійських патріотів, що боролися проти фашизму. Добре знають «Катюшу» і в країнах, яким радянські воїни принесли звільнення.
Пісня ця була своєрідним паролем молоді всього світу на міжнародних фестивалях. А до ХІІ Всесвітнього фестивалю молоді та студентів, що відбувся влітку 1985 року в Москві, було вирішено створити сувенір. Багаточисленних гостей Москви зустрічала симпатична, усміхнена, привітна дівчинка з ніжним і знайомим усім ім’ям Катюша. Як і знамените олімпійське ведмежа, вона стала відомою всій планеті. І, звичайно ж, всюди лунала складена на її честь чудова пісня.
«Здрастуй, Катюшо!» – говорили їй різними мовами.
Звучить пісня «Катюша».

Расцветали яблони и груши,
Поплыли туманы над рекой.
Выходила на берег Катюша,
На высокий берег, на крутой.

Выходила, песню заводила
Про степного сизого орла,
Про того, которого любила,
Про того, чьи письма берегла.

Ой, ты, песня, песенка девичья,
Ты лети за ясным солнцем вслед,
И бойцу на дальнем пограничье
От Катюши передай привет.

Пусть он помнит девушку простую,
Пусть услышит, как она поет.
Пусть он землю бережет родную,
А любовь Катюша сбережет.

Расцветали яблони и груши,
Поплыли туманы над рекой.
Выходила на берег Катюша,
На высокий берег, на крутой.

В е д у ч и й 2. Історія створення пісні «Журавлі»
Про створення вірша Гамзатов розповідав, що, побачивши в Хіросімі відомий пам’ятник білим журавлям, він взнав історію дівчинки, що стала жертвою наслідків ядерного бомбардування й так і не встигла вирізати із паперу тисячу журавликів. Поет був вражений цією смертю. Тут же, в Японії, він отримав телеграму, в якій повідомлялося про смерть його матері. Гамзатов вилетів до Москви й у літаку, думаючи про матір, згадав й померлого батька, і братів, що загинули у війну. І та хіросімська дівчинка не йшла з пам’яті. Ось так і народився вірш, який починався рядками: «Мне кажется порою, что джигиты,// С кровавых не пришедшие полей,// В могилах братских не были зарыты,// А превратились в белых журавлей…».
Вірш побачив у журналі «Новий світ» Марк Бернес. Переробивши його за участю автора й перекладача Наума Гребньова, Бернес прочитав його Яну Френзелю й попросив написати музику. Так з'явилася пісня, що отримала незабаром світову популярність і стала реквіємом, гімном пам’яті загиблим у війнах.
Звучить пісня «Журавлі»

Мне кажется порою, что солдаты,
С кровавых не пришедшие полей,
Не в землю нашу полегли когда-то,
А превратились в белых журавлей.

Они, до сей поры, с времен тех дальних,
Летят и подают нам голоса.
Не потому ль так часто и печально
Мы замолкаем, глядя в небеса.

Летит, летит по небу клин усталый,
Летит в тумане на исходе дня.
И в том строю есть промежуток малый -
Быть может это место для меня.

Настанет день, и с журавлиной стаей
Я поплыву в такой же сизой мгле.
Из-под небес, по-птичьи окликая,
Всех вас, кого оставил на земле.

Мне кажется порою, что солдаты
С кровавых не пришедшие полей,
Не в землю нашу полегли когда-то,
А превратились в белых журавлей.

В е д у ч а 1.
А песня ходит на войну,
А песня рушит доты,
Я тоже песню знал одну,
Как подданный пехоты.

На том гремучем рубеже,
Когда трясет планету,
Она приходит - и уже
Ни зла, ни страха нету.

В нее стреляет миномет,
Ее сечет граната,
А песня- влет. И все поет,
И все ведет солдата.

Она ведет. Она поет.
Она как свет, живуча.
Над нею рыщет самолет,
Летит снарядов туча.

В нее стреляют сто полков…
Висит разрывов проседь…
Но в мире нет таких стрелков,
Чтоб мир обезголосить.
Сергей Островой.

Використані джерела:

1. http://www.9maya.ru/2008/05/10/istorii_sozdanija_voennykh_pesen.htm
2. http://litera.edu.ru/catalog.asp?ob_no=15059&cat_ob_no=14952
3. http://muzruk.info/?ca