4 лютого 2010 року відбувся виховний захід "Презентація книги "Калейдоскоп" В. Любимова" за участю учнів гр.№24, який підготували та провели Копичко Т.М.- бібліотекар та Терновська Л.І.- викладач української мови та літератури. МЕТА ЗАХОДУ: викликати в учнів інтерес до літератури рідного краю; розповісти про діяльність літературного клубу «Журавушка» та познайомити з творчістю кременчуцького поета Володимира Любимова; розвивати навички виразного читання поезій, вміння сприймати та розуміти поетичне слово; прищеплювати любов до культурних надбань рідного краю.
Клас святково прикрашений. Стіл накритий скатертиною. На столі – виставка книг кременчуцьких письменників, квіти.
На заході присутні поет Володимир Любимов та члени літературного клубу «Журавушка».
Невелике зауваження: В.Любимов пише російською мовою(українською почав писати віднедавна), тому поезії звучать мовою оригіналу.
ХІД ЗАХОДУ
1. Вступне слово вчителя.
Дорогі друзі! Сьогодні ми з вами зробимо крок у «живу» літературу. Тобто, ми не просто розглядатимемо творчість одного із кращих кременчуцьких поетів, а й зможемо познайомитись із ним особисто, доторкнутися до струн його дзвінкої поезії, побувати у його творчій лабораторії. Знайомтеся – Любимов Володимир Олександрович.
Наша зустріч відбувається за сприяння літературного клубу «Журавушка», який недавно був створений у нашому клубі і членом якого є наш сьогоднішній гість. Та перед тим, як ми з вами познайомимося із творчістю В.Любимова, я пропоную вам послухати розповідь Тетяни Миколаївни, нашого бібліотекаря, про діяльність клубу.
2. Розповідь бібліотекаря.
Літературному клубу «Журавушка» чотири роки. Після першого відвідування залишилось враження, що мене давно там чекали. Але потім я помітила, що тут раді кожному, хто приходить. Й може тому хочеться приходити до клубу знову й знову й радіти чужому успіху. Але виявилось, що тут і чужих насправді немає. Всі члени клубу дружні, й це не дивно. Їм є про що поговорити, поспівати, прочитати свої нові вірші та прозу. Мені подобається у цьому клубі почуття дружбі й взаєморозуміння.
«Журавлята», як ніжно називають всі один одного, вміють не тільки творити, але й весело проводити свята, вітати з днями народження. Недавно відбулася літературна зустріч з читачами нашого міста.
Усі члени клубу в основному пенсіонери. Багатьом із них довелось пережити і війну, й голод. Є і самотні. Та прийшовши до клубу «Журавушка», забуваєш всі негаразди та самотність.
У кожного із поетів – «журавлят» можна знайти найпотаємніше для своєї душі. Більше всього мене підкорюють романси, написані поетесами.
Мені подобається спілкуватися з цим клубом. Тому що завжди дізнаєшся про щось нове та корисне. І завжди чомусь вчишся. «Журавушка» пишається тим, що у неї є поетеса Юлія Юхимівна Ющенко, яка зуміла своїм талантом підкорити українську діаспору у Великобританії.
Керівник клубу Моргацька Лідія Іванівна докладає всіх зусиль, щоб про клуб «Журавушка» дізналися якомога більше в місті. Тому й влаштовує літературні зустрічі поетів з молоддю, де їх чудово розуміють. Допомагає поетам видавати книги, а тепер буде й своя газета.
Бажаю, щоб і в подальшому всі «журавлята» продовжували видавати свої книжки й щоб кожен знайшов свого читача. І щоб у кожного вистачило на все здоров’я. А талант у них вже є!
3. Слово вчителя.
Что заставляет нас, поэтов,
По вечерам, смотря во тьму,
Искать у вечности ответа:
Кто мы, зачем и почему.
Для нас нет «рано» или «поздно»,
Семейный мир давно притих.
А город спит, мерцают звезды
И вновь душа рождает стих.
Шановне товариство! Саме цими рядками ми починаємо знайомство із книгою кременчуцького поета Володимира Любимова «Калейдоскоп» та самим автором.
Вірші Володимира Любимова – романтичні, відверті, душевні та ліричні. Вони розкривають внутрішній світ поета, віддзеркалюють його любов до близьких, до тих заповітних куточків, де довелось бути й проводити роки життя.
Ніжними відтінками відображає Володимир Олександрович зовнішню красу жінки, її внутрішній світ, переживання та почуття та власне ставлення до неї.
У його віршах знайшла відображення і природа: зірки на небі, трава у лузі, подих вітру та шепіт струмка.
Вірші поета правдиві та різноманітні, яскраві та неповторні, як візерунки в калейдоскопі.
Учні групи підготували «віночок» із віршів Володимира Любимова, які ми й пропонуємо послухати
Учні зачитують поезії (додаток до уроку ).
А тепер давайте попросимо Володимира Олександровича розказати нам про власний життєвий шлях і прочитати свої улюблені поезії.
4. Виступ поета Володимира Любимова.
5. Слово бібліотекаря.
Володимире Олександровичу! Наші учні хочуть задати Вам декілька питань про Вашу творчість.
Питання, які учні задавали поету:
• У якому віці Ви написали перший вірш? Які події Вашого життя змусили це зробити?
• Поезія «Сыну» звучить трагічно. Це Ваш особистий біль?
• У Вашій збірці дуже багато віршів, присвячених рідним, близьким людям. Яке місце вони посідають у вашому житті?
• Як Ви вважаєте, чи повинна творча людина брати активну участь у політичному житті країни? Чи все-таки митець повинен зі сторони оцінювати певні події, відображаючи це в своїй творчості?
6. Заключне слово.
Читаючи вірші Володимира Любимова, мимохіть задумуєшся про сенс життя. Що далі за незвіданою стежкою нашого буття? З ким потрібно ділити наші негаразди й тягар існування? Мабуть, відповіді на ці питання в нас самих. Просто ми не знаходимо їх через повсякденну зайнятість своїми звичними турботами.
Тому щодня ми повинні торкатися високого мистецтва, слухаючи шедеври музичного мистецтва, милуючись живописом, перечитуючи і класичну літературу, і знайомлячись із творчістю сучасних авторів. Нехай серед книжок на поличці у вашому домі буде і ця маленька збірка віршів В.Любимова «Калейдоскоп», адже у своїй творчості автор зачіпає всі аспекти людського існування. Його правда – це правда життя.
Я хочу побажати авторові подальшого прагнення до нового, до дивовижно високого та загадкового, як наше життя.
Додаток
Поезії із збірки «Калейдоскоп»
Отцу
Ты любишь Днепр, отец, не спорю,
Но все же у речной черты
Ты слышишь, как бушует море,
И крики чаек слышишь ты.
И закуривши папиросу
Из пачки с надписью «Прибой»,
Походкой валкою матроса
Ты возвращаешься домой.
По лестнице, по коммунальной
Подняться уж мешает «дых», -
Ты вспоминаешь берег дальний
И лихость трапов штормовых.
Ты видишь крашеные суриком
Борта – все было так давно,
Где комната являлась кубриком,
Иллюминатором окно.
В неторопливом разговоре
Ты вспоминаешь все, как есть,
На волнах Баренцева моря
Качало С-56.
Горела жизнь, как шнур бикфордов,
От взрывов корчилась волна.
Хрипели в пене рты фиордов,
Но свастика касалась дна.
И вот конец войне кровавой,
А по делам героям честь.
На «Пьедестале вечной славы»
Застыла С-56.
Сыну
Неужто в самом деле было:
Две этих тоненьких руки,
Родной взъерошенный затылок
И берега Томи-реки.
В то утро рыба не клевала, -
Я не сердился на нее,
Ведь солнце ярко нам блистало,
И сердце плавилось мое.
Пусть говорят, что время лечит,
А я готов и жизнь отдать,
Чтоб эти худенькие плечи
На миг к груди своей прижать.
Вбирает время дни и ночи,
Уносит по ступеням лет.
Из страшной дали мой сыночек
Рукою машет мне вослед.
Воспоминание
Ушло в район предания,
Как желтый листопад,
Когда я на собраниях
Партийных выступал.
Но, защищая сирых,
Срывая путы догм,
Тогда от гнева сильных
Себя не уберег.
Под лозунгами сущими
Все те же господа,
У сказок о грядущем
Все та же борода.
Стал пан взамен товарища, -
Как средоточья зла.
От красного пожарища
Лишь пепел да зола.
Но разумом распятым
Я слышу глас из мглы:
«Що будуть син і мати
І люде на землі!»
Совет
Бывает – рушится семья,
Привычные ломая стены.
Ты под руиной бытия,
Злосчастной в жизни перемены.
Кто тихо плачет в уголке,
Кто мчит привычно за пол-литра,
А у тебя перо в руке
И жизнь твоя – твоя палитра.
Твоей рукою водит Бог,
И над тобой сияют всполохи.
Ты Леонардо, ты Ван Гог,
Но у тебя свои «Подсолнухи».
Откроет ключик золотой
Путь из трясины на дорогу.
Там сможешь отдохнуть душой
И боль утихнет понемногу.
Детям войны
Вы из сталинской вышли шинели,
Довоенные дети страны.
Эшелонные ветры вам пели,
А сегодня вы – дети войны.
Но война – это вовсе не мать
И не бабушка, даже не тетка.
Она бродит свинцовой походкой,
Подымая убойную рать.
Чуть страна оклемалась от ран,
Перед вами опять пятилетка.
Вы рыдали, как умер тиран,
Что загнал Русь свободную в клетку.
Все вы пели про наш бронепоезд,
Что стоит на запасном пути.
Затяните, пожалуйста, пояс,
Ведь коммуна нас ждет впереди.
Украина, моя Украина,
Вижу новых твоих крепостных
Да согбенные женские спины
На земельных делянках твоих.
Украина, помилуй мой ропот –
Королей и султанов мечта,
На задворках порочной Европы
Увядает твоя красота.
А музыка звучит
Мы мчим по музыкальным берегам,
Нас музыка и радует, и мучит.
Вот ты влюблен, в душе звучит орган.
О бесаме, еще бесаме мучо.
Марш Мендельсона, что за благодать,
Фата невесты, как из белой пены.
Пройдет полвека – и рукой подать
До музыкального рыдания Шопена.
Ну а во мне пусть музыка звучит,
Пиано, и фортиссимо, и скерцо,
Покуда жив, пока еще стучит
Любовью очарованное сердце.
Любовь – не вздохи на скамейке
Любовь не на скамейке вздохи
И не в постели виражи.
Любовь вне строя и эпохи,
У ней другие рубежи.
Любовь не требует награды
И даже призрачных утех,
Ты только сядь со мною рядом
И улыбайся не для всех.
Любовь звездой вдали алеет,
За нею вслед, мой друг, и ты
Мелькнешь кометою Галлея,
Уйдя загадкою мечты.
Случай
Я шел, наполнившись сарказмом,
И философия веков
В меня вливалась протоплазмой.
Был горд, вот, дескать, я каков.
Друг рядом дама поскользнулась –
Был мокрый тротуар с утра.
От ветра платье встрепенулось,
И я увидел часть бедра.
Я сразу позабыл софизмы
И мудрецов прошедших дней.
В меня входила правда жизни
Всей откровенностью своей.
И пожелал я, умиленный, -
Будь славна, женственная стать.
Есть для кого мне быть влюбленным
И для кого стихи писать.
