Новини

Тема. Чорнобиль не має минулого часу
Мета:
* розвивати в учнів потребу будувати, створювати, відроджувати заради України;
* виховувати почуття сприймання чужого болю як свого, загальнонародного горя – як особистого, почуття любові до людини, до землі, до держави;
* виховувати почуття поваги і пам’яті до трагічних сторінок України.
Обладнання: портрети загиблих пожежних, що загинули під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, свічки, квіти, музичне обладнання.

Хід заходу:

Лунає музика (пісня у виконанні М. Кондратюка «На Чорнобиль журавлі летіли»).

Вступне слово вчителя:
26 квітня 1986 року почався відлік Чорнобильської катастрофи. Вона вразила весь світ, приголомшила людей страшним розмахом невідомої раніше біди, трагічні наслідки якої відчуватиме ще не одне наступне покоління.
Чудовими краєвидами, щедро врожайними садами, прекрасними місцями відпочинку, багатими лісами славилася чорнобильська земля, та тільки до жахливої позначки, до радіаційної межі, проораної квітневої ночі 1986-го. Відтоді ця земля стала називатися зоною. Зона – це скалічена, непридатна до життя місцевість.

1-й ведучий:
Над Чорнобилем літо сплива,
Спрагло пахне хлібом і ріллею.
То чому так стогне земля ?
То чому ж невесело над нею ?
Вже курличуть вгорі журавлі,
Вже збираються вдалеч гуси.
То чому на отій ріллі
Не стогують снопів стовусих ?
А тому, що змертвіла земля,
Скам`яніла од болю і горя,
І веселий клич журавля
Вже сюди не долине ніколи !

2-й ведучий:
Чорнобиль – невеличке українське містечко, що потопає в зелені вишень та яблунь. До трагедії – це спокійний, неквапливий, доброзичливий світ. Здавалося, тут у цілковитій гармонії перебувають краса поліської природи і сховані у бетон чотири блоки АЕС.

3-й ведучий:
Трагедія сталася 26 квітня 1986 року. Біда розчинилася у духмяному повітрі, в біло-рожевому цвітінні яблунь та абрикосів, у воді сільських криниць, у молоці корів, у всій красі зелені. Та хіба тільки в ній ? Вона розчинилася в людях.

2-й ведучий:
Саме в ту ніч, із 25 на 26 квітня, час став уже далеко не мирним. Відлік пішов на години, хвилини, секунди. О першій годині 23 хвилини 40 секунд, коли всі безтурботно спали, над четвертим реактором Чорнобильської електростанції несподівано велетенське полум`я розірвало нічну темряву.

3-й ведучий:
Біда відгукнулася болем у серцях мільйонів людей. Наша країна вперше відчула на собі таку грізну силу, як ядерна енергія, що вийшла з-під контролю.
Уже через кілька секунд за тривогою прибули до реактора пожежники на чолі з начальником караулу, лейтенантом Володимиром Правиком. Його загін першим ступив на лінію вогню, а Володимиру – лише 23 роки. У молодого лейтенанта не було права на помилку. Він вибрав найбільш правильне рішення – направив свій загін з 14 чоловік на дах машинного залу площею в 500 м2. Адже в цьому залі знаходились всі турбіни, через нього йшли численні кабелі високовольтної лінії, які від вогню могли б перетворитись на бікфордів шнур.

2-й ведучий:
Незабаром прибуло підкріплення з міста Прип’ять на чолі з лейтенантом Віктором Кібенком. Вступивши у вируюче полум’я, у смертельну небезпеку, якою дихав реактор, пожежники в ту ніч, не шкодуючи ні сил, ні самого життя, виконали присягу на вірність народу України.

1-й ведучий:
Лейтенанти – хлопці непохитні,
Молоде, вогненне покоління.
Ви, як пам’ять у тривожнім світі
Раду незнищенного коріння.
Першим важко. Ви ж були найперші,
Із вогню та в полум’я шугали
Не до подвигів і не до звершень
Ви ж собою людство заступали.
Та серця, мов кремені, не вгасли
Залишались іскрами на тверді
Тільки жити – в нас бунтує спрага,
Та продовжить пісню родоводу.
А лишилась вірності присяга.
Батьківщині. Матері. Народу.

2-й ведучий:
Через 2 тижні після аварії красивий юнак, відважний офіцер Віктор Кібенок помер у московській лікарні.

3-й ведучий:
Коли молоді пожежники, котрі першими вийшли на лінію вогню, отримавши смертельну дозу радіації були ще живими, журналісти запитували у них: „У вас була можливість повернутися? Ви могли відступити?”

2-й ведучий:
Так, у даній ситуації вони могли тимчасово відійти до підходу підкріплення. Та про це ніхто з пожежників навіть і не подумав, тому що вони – воїни, бійці з пожежею, вони ступили в смертельну радіацію не за наказом командира, а за велінням совісті.
1-й ведучий:
Вогонь і землю зріднили собою
І кипіла у них під ногами земля
Навіть небо двигтіло од вогненного болю
І тривога палюча долітала здаля.
А трагедія кожну мить наростала
Мов зібрала зі світу пожежі, розплати, війну.
І немов з Хіросіми, з безодні повстала
Перед людством, відкривши свою таїну.
Як спинити її – гуртувало єдине бажання,
Не терпілось, не ждалось – загрожував згаслий час.
Невпокорене атомне випробування
Впало вперше, пожежники мужні, на все.

3-й ведучий:
Одразу за пожежниками приступили до роботи медики. Швидко зорієнтувавшись в обстановці, надавши першу медичну допомогу визначили межі часу перебування в радіоактивній зоні. Медики працювали цілодобово.

2-й ведучий:
Люди в білих халатах до землі вклоняюся вам!
В час біди – ви солдати! Чи ангели милосердя?
Це крізь ваші серця йде жорстока передова
Де незвично чатують порожні очиці смерті.
Скільки крапельок крові волає у мікроскоп
Про третину життя. Що тільки й встиг хтось прожити
І тривожно сьогодні, мов у горлі саднить волосок,
Слово не постигне пристрочує лейкоцити.

3-й ведучий:
Одними із перших зустріли цю біду і працівники зв’язку. У ті напружені трагічні хвилини після вибуху і метал не витримав: пульт централізованого зв’язку „Київ – Прип’ять” замовк. Та вже через 20 хвилин він вже знову заговорив.

2-й ведучий:
Міліціонери складали списки жителів Прип’яті і 27 квітня провели організовану евакуацію людей. Люди виїжджали з Прип’яті з надією на повернення до рідних домівок.

1-й ведучий:
... йдуть колони, колони, колони...
Розминаються повні – порожні,
Незбагненна процесів болю,
У автобусах тих подорожні
Ідуть наче із долі в недолю
На вокзали, в лікарні, у безвість
Із Чорнобиля, з Прип’яті, звідки?
Розтривожено вуликів безліч
Невидимого стишені свідки.

3-й ведучий:
Шестеро із 20 чоловіків двох караулів невдовзі померли:
- Герой Радянського Союзу лейтенант Володимир Павлович Правик;
- Герой Радянського Союзу лейтенант Віктор Миколайович Кібенок;
- Сержант Микола Васильович Ващук;
- Сержант Володимир Іванович Тищура;
- Старший сержант Микола Іванович Тітенок.
У вогні не згорів їх жертовний чорнобильський слід. Ще затужить по хлопцях Земля і скорбота земна.
(Хвилина мовчання. Дівчата запалюють свічки біля портретів).

2-й ведучий:
Доля нашої днини після Чорнобильської катастрофи сумна і нелегка, але все дається в порівнянні. Щастя нашої днини в тому, що ми живемо, що ті, що могли ніколи не народяться після 1986 року народились, живуть і вчаться творити прекрасне.
(Танок учнів).

3-й ведучий:
На сьогоднішній день два з половиною мільйони людей проживає в забрудненій зоні, з них вісімсот тисяч дітей. Смерть 35 тисяч людей пов’язана з аварією на ЧАЕС та її наслідками.
Радіація – невидимий і тому підступний ворог всього живого. Від неї важко вберегтися, захистити себе і природу.

2-й ведучий:
Чорнобильська біда торкнулась чорним крилом Житомирщини. Найбільше постраждали Народицький, Олевський, Лугинський, Коростянський райони. А в Новгород-Волинському районі в зоні підвищеної радіації опинились села Курчиця, Городниця, Дубники та інші.

1-й ведучий:
Радіаційна днина б’є на сполох
Радіаційні стогнуть небеса
Двадцятий вік – як доля, а не спомин
Як хліб душі, як мамина сльоза.
Людство прагне Всесвіт осягнути
І себе у ньому зрозуміть.
А тривожне „бути чи не бути” –
Грізно над планетою висить.
(Лунає мінорна музика.)

Документальні фільм «Чорнобиль, життя в смертельній зоні» можна завантажити за адресою http://films911.1gb.ua/preload.aspx?det=670